пʼятниця, 3 жовтня 2014 р.

Криваві Луки: до 303 річниці головної битви Булавинського повстання

Зараз мало хто знає, що 1 липня 1708 року в районі нинішнього села Крива Лука Краснолиманського району Донецької області, в луках річки Дінець, відбулася найзапекліша і кривава битва між царськими військами Петра І проти повсталих донських козаків К. Булавіна та їх союзників запорожців. Поразка повстанців в цій битві стала поворотною віхою в історії всього Булавинського повстання.
Які ж цьому були історичні передумови?
Масова еміграція українців у Слобожанщину набула масовго характеру з 1651 року, з часу воєн Б. Хмельницького проти Польщі і продовжилася потім ще деякий час з правобережної України. Завдяки цій еміграції на південь від старого кордону московської держави почала облаштовуватися нова лінія з міст і містечок.

У 1652 році був побудований Острогожськ, в якому поселилася значна партія вихідців-українців, наведена сюди після Берестецької поразки І. Н.Дзінсковським по «зазывной грамоте» воронезького воєводи Арсеньєва. Тут же з’явився перший слобідський козацький полк який отримав назву Острогожський. У тому ж році виникли як слободи Суми, в наступному - Харків, ще пізніше - Охтирка.
Слобожани розселилися по річках Коротояк, Воронеж, Нового Осколу, Лопані, верхів’їв Ісла, Ворскли, Дінця. Вже за царя Олексія Михайловича вони були зараховані до Білгородського розряду і стали іменуватися «Слобідськими українськими козацькими полками», а край заселений ними отримав назву «Слобідська Україна». Яка складалася з Бєлгородського і Севського полків, - а її поселенці, які зберегли своє козацьке влаштування, гарантоване їм жалуваними грамотами московських государів, названі були слобідськими козаками.
За назвами полкових міст полки стали іменуватися Острогозький, Сумський, Охтирський і Харківський. У 1682 році харківський Полковник Григорій Єрофійович Донець отримав від Царя Федора Олексійовича грамоту на поселення в новозбудованій їм на річці Дінець місті Ізюм (залишаючись при тому Харківським полковником). Також йому було дано дозвіл закликати на поселення і освоєння прилеглих урочищ Співаківка і Пришиб «неслужилих Черкас» з Харківського, Сумського, Охтирського полків і міст. Незабаром «з-за просторості поселень» Харківського полку він був розділений на Харківський та Ізюмський. Вперше всі п’ять Слобідських Українських полків згадуються в такій якості в Указі Петра I від 28 лютого 1700 року.
Всі українці, які переходили до Росії "на вічне життя", повинні були "цілувати хрест", тобто присягати цареві, обіцяючи служити і воювати з недругами царя - із кримськими, і з ногайськими, і з литовськими, і з німецькими людьми битися, не шкодуючи своєї голови до смерті ".
Таким чином, у середині XVII ст. на південному кордоні Московської держави утворилася Слобідська Україна.
Вона охоплювала територію нинішньої Харківської, частини Сумської, Донецької, Луганської (України), частково Воронезької, Білгородської, Курської (Росії) областей. Слобожанщина ділилася на військово-адміністративні округи (Слобідські полки). До складу п’яти утворених полків входили: Сумський, Охтирський, Харківський, Острогозький (Рибінський), Ізюмський.
Слобідські землі Луганщини увійшли до складу Ізюмського і Острозького полків.
Дивно буде знати для теперішніх українців «східняків» Харківської, Луганської, частково Донецької областей, зважаючи на нинішній політичний контекст, що вони є в основному нащадками переселенців козаків Б. Хмельницького з Волині, тобто з Західної України, які побажали переселитися на Слобожанщину від нескінченних воєн з Польщею.
ПОЧАТОК
У 1700 р. Ізюмський полк, мешканцям якого не вистачало орних земель на старих землях, звернувся до царського уряду з проханням жалувати їм угіддя по річках Красна і Жеребець. Про свої претензії на ці землі заявили і донські козаки. Справа дійшла до серйозних сутичок. Ізюмці скаржилися, що донські козаки з Борівської, Трьохізбенської, Сухаревської і Краснянської станиць їх "б’ють, і грабують, і сіно косити не дають, і похваляються смертним вбивством і розоренням". Донські козаки, у свою чергу, звинувачували ізюмців в насильницькому захопленні їх земель.
У 1704 р. московський уряд закріплює за Ізюмським полком право на землі по р. Красна і Жеребець.
У 1701 р. ізюмці побудували на р. Бахмут своє містечко Бахмут (нині м. Артемівськ Донецької обл.). І при цьому ізюмський полковник Ф.Шидловський вирішив прибрати до рук найбільш вигідні місця виварювання солі. За його наказом сотня Ізюмського полку розорила донське містечко і солеварні, вигнала мешканців донських козаків, які чинили опір.
5 лютого 1704 р. був виданий царський указ "на річці Бахмутка у всяких чинів людей соляні промисли відписати на себе великого государя". Землі по Бахмуту були передані до Ізюмського слобідського полку. Ф. Шидловський призначається керуючим тепер вже казенними соляними варницями на Бахмуті. Промисли залишаються за скарбницею, землі за ізюмцями.
І тоді верхівка Війська Донського вирішується повернути собі вже государеві соляні варниці силою.
У жовтні 1705 р. загін донських козаків на чолі з К.А. Булавіним раптовим ударом захоплює р. Бахмут і виганяє звідти ізюмців.
Донські козаки налагоджують видобуток солі знову. Отаманом Бахмутських соляних промислів обирається К.А. Булавін.
Батько К.А. Булавіна прийшов на Дон з м. Салтів на Слобожанщині.
Афанасію Булавіну сподобалось Трьохізбенське містечко, де він оселився і був обраний отаманом. Заслуженим авторитетом і популярністю користувався і син Афанасія, Кіндрат Булавін. Беручи участь у військових походах, він обирався наказним отаманом.
2 вересня 1707р. за указом Петра I в м.Черкаськ прибуває каральна експедиція на чолі з Ю. Долгоруким. Обурені й озлоблені козаки вирішують дати відсіч карателям.
Ніч з 8 на 9 жовтня 1707 застала каральний загін Ю. Долгорукого на р. Айдар в Шульгінскому містечку. Спалахнув швидкоплинний нічний бій, в якому повстанці, керовані К.А. Булавіним, вщент розбили царські війська. Ю. Долгорукий і його 20 солдатів були вбиті.
Але проти К.А.Булавіна виступило керівництво Війська Донського, те саме, що направляло його і за деякими відомостями, дало вказівку знищити загін Ю. Долгорукого.
У листопаді 1707р. К. Булавін з 12 козаками з’явився в Запорізькій Січі.
Від Гетьмана України Мазепи з’явився на Січ батуринський полковник з вимогою заарештувати і видати К.Булавіна. Знову в Січі почався бурхливий рух і розкол. Люди похилого віку радили виконати вимогу, але неспокійна частина Січі угледіла тут правопорушення, тому що за звичаєм в Січ міг приходити кожен і не підлягав видачі на чию-небудь вимогу. Хвилювання і розбрат дійшли до того, що старий кошовий був скинутий і на його місце рада вибрала Костя Гордіенка, якого Мазепа називав у своїх донесеннях цареві, «древнім злодієм і бунтівником». Булавін не був виданий, незважаючи на кількаразове повторення вимог про видачу, або принаймні, вигнання донського бунтаря з Кодака.
К. Булавін побачився з новим кошовим і курінними отаманами, і отримав від них клятву в тому, що запорожці і донці «будуть дбати один за одного» і в потрібних випадках подавати одне одному руку допомоги». Вирішено було, що Січ піде з Булавіним на російські міста коли він закличе білгородську орду, горських черкес і калмиків.
За наказом царя, Гетьман Мазепа відправив два полки проти отамана голоти. Булавін не став битися з висланими військами Мазепи і рушив на Хопер.
Цар побачив, що не мало доведеться вжити зусиль. Перш за все він дав наказ рушити на бунтівників полку стольника Степана Бахметева з підполковником Ріхманом. Потім 12 квітня було надіслано припис князю Василю Володимировичу Долгорукому, братові вбитого Юрія, - такого змісту:
«Min Her! Понеже нужда есть на Украине доброму Командиру быть, и того ради приказываем Вам оное; для чего, по получении сего письма, тотчас поезжай к Москве и оттоль на Украйну, где обретается Бахметев; а кому с тобою быть, и тому посылаю роспись… кому быть: Бахметев совсем. С Воронежа 400 драгун. С Москвы полк драгунский фон-Дельдена, пехотный новый, Шидловский со всею бригадаю, также из Ахтырского и Сумского полков; к тому же дворянам и царедворцам всем, и прочим, сколько возможно сыскать на Москве конных».
На Дону ж 1 травня 1708р., майже без опору, столиця Війська Донського здалася повстанцям. А 9 травня Круг обирає Військовим отаманом К.А. Булавіна.
У цей же час на повсталих почала рухатись потужна армія з 32 тис. вояків, спішно сформована Петром I.
На підтримку Петра І гетьман Мазепа виділив своїх 2 полки. А під командуванням полковника Ф. Шидловського виступили Слобідські полки. Головнокомандувачем всієї армії був призначений брат вбитого князя, Василь Долгорукий.
З боку Булавіна 13 травня 1708р. з Черкаська виступило 3 похідних війська. Одне рухалося на Хопер, інше - на Волгу, а третє - по Сіверському Дінцю на Ізюм.
Похідне військо, відправлене на Сіверський Дінець, очолював талановитий отаман Семен Драний. Воно складалося з 5 тис. донських козаків і 1,5 тис. запорожців. Козак Семен Алєксєєв на прізвисько Драний тоді був отаманом станиці Староайдарскої і командував усіма повстанськими загонами на Айдарі. Цей напрямок був найнебезпечнішим, тому що саме там очікувався головний наступ тридцяти тисячної московської армії
Отаман Микита Голий, відокремившись від Драного з частиною донських козаків, рано вранці 8 червня 1708р. підкрався і зненацька напавши вирізав слобідських козаків Сумського полку під Валуйками, на порубіжній річці Уразово. Він перебив усіх офіцерів, полковника і солдатів, які не побажали пристати до козаків, і захопив весь обоз.
Влітку 1708 року три тисячі запорожців під розгорнутими малиновими прапорами йдуть на Дон.
Попередити з’єднання запорожців з донцями отамана Драного біля селища Ямпіль, де був призначений збірний пункт для запорожців, було доручено наказному полковнику Харківського і Ізюмського полків Федіру Володимировичу Шидловському, якого ще в 1707 році цар пожалував в бригадири регулярної армії.
Загін Шидловського складався з полків: Драгунського Кропотова -1200 чол., Слобідських козацьких – Полтавського, Харьківського, Ізюмського, Компанейського та двох полків гетьмана Мазепи і скоріш усього брали участь також Охтирський і Сумський (які згадуються в розпису царя) кожний приблизно по 3500 чол.
БИТВА БІЛЯ ТОРА
Спочатку донці з запорожцями 30 червня 1708 р. спробували сходу захопити місто Тор (нинішнє місто Слов’янськ, Донецької обл.) яке стояло на порубіжжі земель війська Запорізького і Слобідської України, взявши його в облогу, а також і містечко Маяки. Гарнізон Тора надав нападникам жорсткий опір.
У цей час воно належало Ізюмському полку і славилося своїми солеварнями. Сутички за містечко Тор між запорожцями і ізюмцями були постійними, бо запорожці вважали це місто своїм, посилаючись на лінію кордону розмежування, яке незаконно було захоплено ізюмцями. Але спроба захопити місто не вдалася. На допомогу оборонцям вже встигли підійти царські війска і Шидловський зі своїми полками. Побачивши чисельну перевагу супротивника донці і запорожці припинили штурм і почали організовано відходити на схід по берегу річки Дінець, шукаючи зручного місця для бою.
Таким місцем виявилося поле, гектарів з сорок, між великою лукою яку робить річка Дінець з півночі, а з півдня підходять височенні підніжжя крейдяних гір-кучугур урвища Донецького кряжу, на відстані близько 12 км. від Слов’янська (Тора) і 3 км від селища Ямпіль, в районі нинішнього села Крива Лука, Краснолиманського району, Донецької області.
Місце, за всіма ознаками військової науки, було найкращим, щоб звести нанівець чисельну перевагу полків Шидловського, так як супротивник не міг обійти донців і запорожців в обхід, з одного боку це була річка Дінець, з другого високі урвища кряжу і був вимушений йти в наступ в лоб.
БИТВА: КРИВАВІ ЛУКИ
За деякими джерелами, в битві з боку царських військ брало участь 32 тис. вояків. Нам здається ця цифра дещо завищеною, це скоріш усього вся армія Долгорукого, яка брала участь в придушенні повстання, бо якщо виходити з середньої чисельності козацького полку – 3500 чол., драгунського 1000-1200 чол, а в битві брало участь, за нашими підрахунками 8 козацьких полків і 1 драгунський, то чисельність всіх військ Шидловського нами встановлена не більше як 29 тис.чол. За нашими розрахунками загін Шидловського мав також десь близько 16-20 гармат і це виявилося вирішальним, як побачимо пізніше.
Похідне військо під загальним командуванням отамана Семена Драного та отаманів С. Безпалого, Т. Бєлгородця і Т. Бахмутського, вище було сказано, складалося з 5 тис. донських козаків і 1,5 тисячі запорожців на чолі з отаманом Т.Кордіаким.
Тобто царські війська майже в п’ять разів перевищували за чисельністю повстанців.
Результат цієї битви був очікуваний. Але незважаючи на велику чисельну перевагу донці і запорожці вирішили дати бій царським військам. Мало знайдеться в історії прикладів таких відчайдушних героїчних вчинків.
Часу на ретельну підготовку ні та, ані друга сторона не мали. Відступ від Тора і швидка підготовка до бою, вишукування, спорудження шанців як раз і зайняла весь час з другої половини 30 червня по другу половину 1 липня 1708 року.
Часу на відпочинок людям і коням не було.
Донці і запорожці вишукались за звичай і за своєю традицією - попереду кіннота, позаду піхота і обоз за яким при відступі можна було захищатися, гармати і вириті шанці (земляні укріплення) біля лісу по берегу річки, яка була позаду.
Нам здається, що полковник Шидловський також в такій самій манері вишукував свої війська, тому що вони теж були козацькі і використовували схожі прийоми бою.
Який перебіг подій бою був, нам достеменно не відомо (ми побачили, що вдало розташовані на місцевості і менші за кількістю донці і запорожці чисельну перевагу полковника Шидловського звели нанівець), але можемо припустити, вирішальним виявилося те, що перевага з боку Шидловського була в кількості гармат. Так як, за історичними джерелами, саме гарматним вогнем донці були притиснуті до річки і вимушені були плисти через неї, де багато їх тонуло, як і в болотах на іншому березі.
(клацайте на фото, щоб збільшити)
Скоріш усього і це було очікуваним за чисельної переваги, почали бій козаки Шидловського, наступаючи лавою на супротивника. Донці і запорожці маневрували відкриваючи масові залпи з рушниць своєї піхоти в обозах. Але залпи армійських гармат Шидловського робили свою криваву справу, розтрощуючи захист обозу і деморалізуючи супротивника. Зустрічна кіннотна атака запорожців мабуть мала успіх, бо на диво запорожці в цій битві практично не мали втрат. Не отримавши нашвидкоруч успіху проти запорожців, Шидловський рушив драгун Кропотова проти донців Драного.
Атака полку тяжкої кінноти «нога в ногу» драгун Кропотова німецького строю, проти легкої козацької кінноти Семена Драного, була фатальною для нього. Драгуни просто зім’яли кінноту Драного.
Геройська смерть Семена Драного вчинила паніку в рядах Донців, вони почали неорганізовано відступати до лісу і тікати через річку. Це виявилося фатальним для піхоти повстанців - вона залишилась без прикриття. Компанейський та два полки гетьмана Мазепи довершили справу, оточивши обоз повстанців. Загибель найталановитішого донського полководця Семена Драного деморалізувала повсталих. Більше півтори тисячі їх геройськи загинуло в бою. В результаті Донці були розбиті і капітулювали перед військами Шидловського, почавши масово здаватись у полон, але потім все рівно були страчені.
Кривавий бій тривав три години дня і дві години ночі.
(клацайте на фото, щоб збільшити)
Запорожці не понесли будь яких значних втрат, їм вдалося зберегти спокій і як результат зуміли вирватись в повному складі, але без обозу і почати відступ берегом річки. Організовано діставшись до Бахмуту, вони закрилися і готувалися дати бій вже 2 липня 1708 р.
Шидловський дістав їх і там.
«Ныне доношу, — писал он Долгорукому, — конклюзию учинил: Бахмут выжгли и разорили. В том воровском собрании было запорожцев 1500 человек; есть нам что и не без греха: сдавались они нам, еднак в том гаму нам не донесено, восприяли по начинанию своему".
Оточені в місті з усіх боків, без води, провіанту і набоїв Запорожці вимушені були здатися і просити пощади, але їх як злочинців всіх стратили.
Городок Бахмут був до тла розорений і випалений.
У зв’язку з цією кривавою подією, в народі урочище і населений пункт спочатку називали Кривавими Луками, але потім перейменували в Криві Луки.
Наказ царя Петра І був жорстким. Катами повсталих козаків на Дон за наказом царя мали вирушити Слобідські козаки полковника Шидловського та 15 тис. калмиків.
Всі донські станиці по Айдару були спалені, а населення вщент винищено каральними загонами.
Після поразки повстання донське козацтво назавжди втратило всі свої вольності і перетворилося на «служилое сословие» - допоміжні війська при царській армії. Тільки загони верхової голоти під началом Гната Некраси (до 10 тисяч козаків) відмовилися капітулювати і відступили на Кубань.
Всього в ході повстання і при його придушенні були знищені 44 козачих містечок, в боях загинуло 23400 осіб, а понад 7 тисяч осіб було страчено. До весни 1709 р. повстання в основному було придушене.
Керівник повстання К.А. Булавін вже після загибелі був тричі страчений.Тіло обезголовили, а потім розчленували на частини, насадили на палі і виставили в Черкаську. А коли 19 квітня 1709р. в столицю Війська Донського прибув Петро I, на військовому майдані знову встановили кол, на який поставили голову Булавіна.
Як наслідок:
Між Запорізькою Січчю і Військом Донським остаточно встановлено кордон по річці Кальміусу.
За участь у битві козацька старшина Ізюмського полку отримала землі по берегах річок Чорний Жеребець, Красная, Бахмут.
Бригадир і полковник Ф.В.Шидловський в 1709 році отримав звання генерал-майора.
Кордони Слобідської України просуваються далеко на схід.
Українцями-козаками Слобожанщини облаштовується середнє Подоння.
І в вже в 1741 році перші переселенці козаки-українці (черкеси) до 1000 возів прибувають на Поволжя для охорони кордонів Самарського і Оренбурзького країв. У тому ж 1747 році указом Сенату царського уряду на Волгу були викликані для перевезення солі і чумаки з Харківської і Полтавської губерній.
Почалося масове заселення степових просторів українцями-козаками на Схід аж до Волги за відсутності будь якого спротиву з боку іншіх етносів.
Тож вклонімося всім загиблим героям козакам: України, Дону, Запорожцям, московським драгунам і вшануймо їхню пам’ять.
Амінь.
1 червня 2011 р.
с. Крива Лука
Краснолиманський район
Донецька область
http://ar25.org/article/kryvavi-luky-do-303-richnyci-golovnoyi-bytvy-bulavynskogo-povstannya.html?id=19931

Немає коментарів:

Дописати коментар