четвер, 19 вересня 2013 р.

КОЗАЦЬКІ ПОЯСИ

  Музейним експонатом серпня 2013 року визначено золототканий шовковий слуцький пояс XVIII ст. Довгий час пояс був необхідною складовою як чоловічого, так і жіночого одягу. Саме тому він мав велике декоративне значення й багато орнаментувався. У побуті та обрядах багатьох народів, у тому числі й слов’янських, пояс відігравав значну роль: з ним пов’язані різні звичаї та вірування.

Портрет Султана Ібрагіма Аділ Шаха ІІ, бл. 1615 р. в. , автор невідомий, м. Біджапур, Індія.
З колекціх Британського музею

Риза-ай-Аббаси. Портрет юнака., Бл. 1625 р. в.
Британська бібліотека, Лондон
     Наприкінці XVII – початку XVIII ст. в Європі стають модними, а отже, поширеними, чоловічі ткані шовкові пояси, виготовлені майстрами Індії, Персії, Туреччини, які вражали вишуканістю та красою. На території сучасної України такі пояси носила як шляхта, так і міщани, а також козацька старшина.

     В “Історії запорозьких козаків” Д.І. Яворницького знаходимо яскраві описи козацького одягу, зокрема поясів:”... К этим же каптанам имеются и пояса, один из шелкового персидского сырца…, другой также из шелка, лилового цвета…, третий … без позолоты на концах из великолепной шелковой материи з цветами и узорами, подобно материям шалей и потому называемый шалевым. В такие пояса запорожцы вкладывали деньги, письма, огнива, нюхательные рожки и тому подобные мелкие вещи.”
     Виробництво східних поясів на території Речі Посполитої отримало широкий розвиток саме у XVIII ст. За сприяння галицьких магнатів виникали виробництва кустарного типу, що надалі розвинулись у так звані “персіарні”. Найбільш відомою була “персіарня” в Станіславі (нині м. Івано-Франківськ) у маєтку Потоцьких, де деякий час працював Ян Мажарський, і саме з ним ототожнюється виникнення такого художнього явища як “слуцький пояс”.

     Кілька слів про місто, з яким пов’язана назва тканих поясів. Розташований на території сучасної Білорусі, Слуцьк вперше згадується в літописі 1116 року як власність великого князя Київського Володимира Мономаха. У кінці XIII ст. Слуцьк перейшов до володінь литовських князів. У першій половині XV ст. він став значним торгово-ремісничим центром та отримав магдебурзьке право. У XVI ст. місто стало власністю князів Радзівілів.
     Узимку 1758 року князь Михайло-Казимир Радзівіл, воєвода віленський, уклав угоду з Яном Мажарським про заснування в Слуцьку “фабрики перської”.
     Для роботи на фабриці князь привіз працівників з Туреччини та Персії, які спочатку були єдиними працівниками і відтворювали перські та турецькі зразки поясів. Але згодом через 10 – 15 років на фабриці почали працювати місцеві робітники, які походили або з кріпаків, або з міщан.
Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.


Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.


Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.


Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.


     Для роботи на фабриці князь привіз працівників з Туреччини та Персії, які спочатку були єдиними працівниками і відтворювали перські та турецькі зразки поясів. Але згодом через 10 – 15 років на фабриці почали працювати місцеві робітники, які походили або з кріпаків, або з міщан.
     Пояси виготовляли на станках по типу жакардових з використанням прийомів ручного ткацтва. На персіарні виробляли понад 200 поясів на рік за ціною від 5 до 50 дукатів кожний (один дукат дорівнював трьом золотим рублям). Згодом Ян Мажарський став кредитором нащадка князя М. Радзівіла і передав керівництво мануфактурою своєму сину Леону, за роки керівництва якого відбулися зміни в оформленні поясів, що відповідало модним європейським тенденціям кінця XVIII ст.
     На початку XIX ст. після чергового розподілу Речі Посполитої на територіях, що увійшли до Росії, було заборонено носити кунтуші, тому зникає потреба в таких поясах. У 1807 – 1844 рр. змінюється характер виробництва. Фабрика переорієнтовується на тканини, що задовольняли потреби церкви. Слуцька фабрика працювала до 1844 року.
     Попит на слуцькі пояси був настільки великим, що викликав появу багатьох персіарень, розміщених як у Польщі і Франції, так і в Росії. В колекції нашого музею є пояси, виконані на таких персіарнях, які в побуті називалися “слуцькими”.
     Згідно декору на кінцях поясів сучасні дослідники виділяють такі типи слуцьких поясів як: «карумфіль», медальйонний, «китайські хмарки», вазонний, «сухарик», до якого і належить пояс, що експонується.
Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.


Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.


     Він виготовлений у 50 – 80-ті рр. XVIII ст. на Слуцькій мануфактурі, двобічний чотирьохлицьовий, за типом «сухарик» (слово тюркського походження, означає «росток» чи «той, що росте»). Декор на кінцях пояса у вигляді квітучої гілки, що росте, нагадує популярний мотив «дерево життя» в українському народному мистецтві. Середня частина пояса декорована ритмічним повторенням смуг рослинного і геометрично-рослинного орнаментів, які виконані з використанням темно-синього та червоного кольорів на золотому тлі. Гармонійне поєднання декору та кольору надає цьому виробу особливої урочистості та вишуканості. Пояс має ткану марку “SLUCK”. Під такою маркою з аналогічним декором виготовлялися пояси на Ліонській фабриці (Франція), яка належала П’єру Тусену Дешазелю (1751 – 1832). Кінці пояса, що експонується, прикрашають золотні тороки з прикріпленою червоною печаткою з літерами А.Т. – особистою печаткою Олександра Ніколовича Терещенка (1856 – 1911).
     Пояс був подарований Музею у 1911 р. відомим меценатом О. Н. Терещенком «в ознаменование посещения Музея Государем Імператором Николаем ІІ».
     У ХІХ ст. шовкові ткані пояси стають предметом колекціонування. Згодом почалося вивчення поясів як виробів художнього ткацтва.
Новодережкіна О.В.http://www.mundm.kiev.ua/EOM/EOM1308.SHTML

Немає коментарів:

Дописати коментар